Сліди давніх часів

Сліди давніх часів 3

19.11.2017

Долгопрудний. З давніх часів

історичний нарис "Моє місто — Долгопрудний". Е. Тюфтякова, 2002 г.

Навколишні місця Долгопрудного були заселені ще 13 тисяч років тому до нашої ери. Тут здавна, в умовах суцільної тайги, жили люди — "кроманьйонці", Що доводять розкопки, вироблені в 1936 році в місцевості, прилеглої до подібні. При розробці котловану під фундамент скляного заводу там була знайдена черепна коробка кроманьйонця.

Кроманьйонці харчувалися, головним чином, тваринами, полювали на мамонтів. Про те, що в Підмосков’ї колись водилися такі величезні тварини, яскраво свідчить бивень мамонта, виявлений в кар’єрі хлєбниковських цегельного заводу в 1958 році.

Мамонти зникли з лиця землі 20 тисяч років тому. З тих пір, і Підмосковний край, будучи типовою частиною Великої Російської рівнини, розташованої на висоті 170 метрів над рівнем моря, зазнав багато природних змін. В даний час гори тут незначні, а круті пагорби частіше зустрічаються по північному схилу Клинское-Дмитрівській гряди. Територія ж Долгопрудного знаходиться майже на майже пологому схилі до центру Москви.

Неподалік звідси, трохи на північ від Долгопрудного, бере свій початок річка Клязьма. Вона випливає з боліт і тече до річки Оке, впадаючи в неї в Нижньогородській області. У стародавні часи верхів’я Клязьми були багаті змішаними лісами і болотами, з яких втекли струмочки, невеликі річечки, наповнюючи лісу і всю місцевість вологою. Одна з таких річечок, іменована Мерянкой, і до сьогоднішніх днів ще живить своїми водами Довгі ставки, вже своєю назвою свідчить про те, що колись наші краї були заселені нечисленним, з малою культурою, плем’ям Меря або Меряне. Літописні дані IХ століття підтверджують це. Але вони, щодо цієї народності, на жаль, припиняються в 907 році. Мабуть, плем’я зникло в потоці колонізації слов’янського народу, змішалося з ним і розчинилося в ньому, втративши свої сліди історичного перебування в верхів’ях Клязьми.

Адже тут, ще з VII століття по берегах річки Клязьми розсіялися і слов’янські поселенці кривичі. У IX столітті вони привільно користувалися природними багатствами Підмосков’я.

Надра цієї землі не містили особливо цінних копалин, а складалися з глини, піску, гравію, кругляка, ліси ж рясніли різними видами рослинності і представляли собою хвойну тайгу, де водилися кабани, тури — великі бики, лосі, бобри, вовки. Тому, головним промислом кривичів була полювання, рибна ловля, бортництво. Разом з тим, вони займалися добуванням солі з джерел, розведенням худоби, землеробством, випалюючи лісові угіддя під ріллі.

Але в Х столітті Київський князь Святослав підкорив межиріччя Оки і Волги і, в краї, разом посадниками-намісниками, почали з’являтися бояри з Києва, що згодом стали місцевої родової знаттю. Вони захоплювали общинні земельні угіддя, практично віднімаючи право вільного користування ними у проживає тут населення. У зв’язку з цим у багатьох з останніх виникла необхідність працювати на боярських полях, відпрацьовувати інші повинності, сплачувати їх у вигляді податків. Споконвічні господарі цих земель поступово перетворювалися в залежних людей, селян-смердів.

До ХII століття північне Підмосков’ї було частиною найдавнішої Ростово-Суздальське землі, і становило єдине ціле з Київським князівством. Однак вже з середини ХII століття, коли почалося піднесення Москви, що призвело до утворення самостійної Московського князівства, землі північного Підмосков’я були включені до складу цієї нової територіальної одиниці, аж до кордону з Дмитровським князівством.

У наступних ХIII-ХIV століттях північному Підмосков’ї, як іншим російським князівствам, довелося пережити серйозне випробування. Татаро-монголи розорили Москву і прилеглі з нею землі. На Русь була накладена важка ханська данина, ще більш закабалити селян, смердів.

Відбулися зміни і в порядку землеволодіння. Підмосковні общинні землі все частіше відбиралися у селян, і лунали боярам, ​​або дарувалися московськими князями монастирям, патріарху, наближеним до великокняжескому двору людям. До ХIV століття майже всі землі північного Підмосков’я були в руках або князя Московського, або бояр, які стали його слугами. Княжі волості керувалися волостелями (з бояр), які отримували корм і приношення до свят з населення. Їм же належало право вершити суд над селянами і збирати податки.

А трохи пізніше, в ХV столітті, в Московській Русі з’явилася ще одна нова форма землеволодіння — служивий маєток: земельна вотчина давалася дворянам у тимчасове користування і віднімалися в разі їх звільнення зі служби, або ж відписувався на сина, якщо служивий гинув на війні і той надходив служити замість батька.

Таким чином до початку ХVI століття, на Долгопрудненської землі і стали виникати помісні села-садиби, найстарішим з яких є Старбеево на річці Гнилуша, яке розташовувалося колись в 15 верстах від Бутирській застави по Рогачевскому тракту.

Джерело: Сліди давніх часів

Також ви можете прочитати